Іноземні інвестори та працівники: новації від законодавця

Опубліковано в БУХГАЛТЕРІЇ № 37 (1284) від 11 ВЕРЕСНЯ 2017 року


Зовнішньоекономічна діяльністьКадрове діловодствоВідповідальність

Тимур АЛІЄВ, редактор


З 27 вересня поточного року набере чинності Закон України від 23.05.2017 р. № 2058-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення бар’єрів для залучення іноземних інвестицій». І з огляду на зміст цього Закону його метою є не лише зняття бар’єрів щодо реєстрації іноземних інвестицій, але також змінення правил працевлаштування іноземців та осіб без громадянства (далі — іноземець) і трудової міграції. Але про все докладніше...

Посвідка на проживання

Статтю 4 Закону № 3773(1) доповнено ч.12, згідно з якою іноземці, які є засновниками та/або учасниками, та/або власниками (контролерами) бенефіціарів юрособи, зареєстрованої в Україні, та прибули в Україну з метою контролю за діяльністю таких юрособ і отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період дії посвідки на проживання. Підставою для видачі такої посвідки на тимчасове проживання є таке:

  • 1) іноземець є засновником та/або учасником, та/або бенефіціарним власником (контролером) юрособи, дані про якого внесено до Єдиного держ реєстру юросіб, фізосіб-підприємців та громадських формувань;
  • 2) розмір частки власності іноземця або іноземної юрособи, бенефіціаром (контролером) якої він є, у статутному капіталі української юрособи становить не менше 100 тис. євро за офіційним валютним курсом, встановленим НБУ на дату внесення іноземної інвестиції.

Частину 5 Закону № 3773 доповнено ч.12, в якій перелічено документи, необхідні для видачі посвідки на тимчасове проживання у зазначеному вище випадку. Ці документи мають бути засвідчені уповноваженою посадовою особою юрособи. Водночас територіальний орган ДМС для прийняття рішення про видачу посвідки на тимчасове проживання самостійно отримує відомості про підстави для видачі посвідки на проживання, зазначені в ч.12 ст.4 Закону № 3773.

Крім того, ст.5 Закону № 3773 доповнено ч.17, в якій перелічено додаткові документи для отримання посвідки на тимчасове проживання для категорій осіб, визначених ч.1—16 цієї статті. У разі продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання іноземці додатково подають оригінал посвідки на тимчасове проживання.

Невдовзі органам держвлади буде заборонено вимагати від іноземців, членів їх сімей, роботодавців та інших осіб будь-які інші документи або відомості, не визначені цією статтею, для видачі посвідок на постійне і тимчасове проживання. Це стане можливим завдяки тому, що ч.5 Закону  № 3773 доповнено ч.19.

Також Закон № 3773 доповнили такими статтями:

  •  51, якою встановлено строки дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців;
  •  52, у якій прописано процедуру отримання довгострокової візи для отримання посвідки на тимчасове проживання;
  •  53, яка встановлює строк видачі посвідки на тимчасове проживання;
  •  54, якою закріплено адмінзбір за оформлення або продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340 грн.);
  •  55, яка визначає порядок прийняття заяви про оформлення або продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання.

У зв’язку із переліченими новаціями, змінилася і ст.32 Закону № 5492(2). Згідно з поки що чинною редакцією ч.6 цієї статті оформлення і видача посвідки на тимчасове проживання здійснює ДМС протягом 15 робочих днів з дати прийняття нею документів, передбачених законодавством. А у новій редакції цієї частини міститься відсильна норма, якою визначено, що строк дії, строк оформ лення та продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання визначаються Законом  № 3773. Крім того, зі ст.32 Закону № 5492 виключено ст.7, за нормами якої посвідка на тимчасове проживання видається строком на один рік.

Працевлаштування іноземців

У ч.1 ст.1 Закону про зайнятість(3) з’явилися нові терміни: відряджені іноземні працівники (п.41), внутрішньокорпоративні цесіонарії (п.51), іноземні високооплачувані професіонали (п.81), іноземні ІТ-професіонали (п.82), іноземний найманий працівник (п.83), іноземний працівник творчої професії (п.84).

Крім того, у новій редакції викладено ч.1—3 ст.42 Закону про зайнятість. Нагадаємо, що ця стаття присвячена застосуванню праці іноземців.

Так, право на застосування праці іноземців матимуть не лише підприємства, установи та органі зації, а абсолютно усі роботодавці(4) (включаю- чи й фізосіб-підприємців). А дозвіл ДМС, який надає таке право, не матиме однакового для усіх річного обмеження(5).

Крім того, зникнуть умови, що висуваються ч.2 ст.42 Закону про зайнятість до видачі дозволу на застосування праці іноземців. Вочевидь, незабаром втратить свою актуальність і Порядок видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства, затверджений постановою КМУ від 27.05.2013 р. № 437. Адже нові норми ст.42 Закону про зайнятість вже не містять відсильних положень на цей порядок.

Новою редакцією ч.2 ст.42 Закону про зайнятість визначено, що праця іноземців може застосовуватися на різних посадах у одного або кількох (двох і більше) роботодавців, за умови отримання дозволу на застосування праці іноземців на кожній посаді. А праця іноземних високооплачуваних професіоналів(6) може застосовуватися без дозволу на посадах за сумісництвом, якщо строк дії трудового договору на посаді за сумісництвом не перевищує строку дії дозволу за основним місцем роботи.

Іноземний найманий працівник(7) може суміщати роботу на посаді, визначену дозволом, з роботою на посаді тимчасово відсутнього працівника, за умови, що суміщення триває не більше 60 календарних днів протягом календарного року. Таке обмеження встановлено новою редакцією ч.3 ст.42 Закону про зайнятість.

Також Закон про зайнятість доповнено статтями:

  •  421, якою визначено підстави для отримання дозволу на застосування праці іноземців за відповідними категоріями(8);
  •  422, у якій наведено перелік документів для отримання дозволу на застосування праці іноземців;
  •  423, що встановлює строк дії дозволу на застосування праці іноземців;
  •  424, якою закріплено плату за видачу або продовження дії дозволу на застосування праці іноземців;
  •  425, що визначає механізм внесення змін до дозволу на застосування праці іноземців;
  •  426, яка встановлює строк розгляду заяв про видачу або продовження дозволу на застосування праці іноземців;
  •  427, у якій визначено порядок прийняття заяв про видачу або продовження дії дозволу на застосування праці іноземців, про внесення змін до такого дозволу та порядок прийняття рішень про видачу, продовження дії або внесення змін до такого дозволу;
  •  428, у якій йдеться про зупинення розгляду заяви про видачу або продовження дії дозволу на застосування праці іноземців, про внесення змін до такого дозволу;
  •  429, яку присвячено відмові у видачі, продовженні дії дозволу на застосування праці іноземців;
  •  4210, яку присвячено скасуванню дозволу на застосування праці іноземців.

Відповідальність

Як відомо, ст.204 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X передбачено адміністративну відповідальність за порушення порядку працевлаштування, прийняття на навчання, надання житла, реєстрації іноземців та оформлення для них документів. І завдяки змінам до абзацу першого цієї статті така відповідальність також поширюватиметься на фізосіб-підприємців, які використовують найману працю.


(1)Закон України від 22.09.2011 р. № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (прим. ред.).

(2)Закон України від 20.11.2012 р. № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (прим. ред.).

(3)Закон України від 05.07.2012 р. № 5067-VI «Про зайнятість населення» (прим. ред.).

(4)Юрособа (підприємство, установа, організація) або фізособа-підприємець, яка у межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб — абзац другий ч.1 ст.1 Закону України від 22.06.2012 р. № 5026-VI «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» (прим. авт.).

(5)Якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано ВРУ (прим. авт.).

(6)Іноземці, зарплата яких становить не менш ніж 50 мі німальних заробітних плат (у 2017 році — 160 тис. грн.) (прим. авт.).

(7)Іноземець, який працює за трудовим договором у українського роботодавця згідно із законодавством України (прим. авт.).

(8)Див. виноску 5 (прим. ред.).