Із зали суду: огляд судової практики

11.01.2017 14:32


 Борис БІДІЙ, редактор


ДПІ зобов’язана довести нереальність операцій

СУТЬ СПОРУ: ДП Завод «Г» (позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (ППР), прийняті за результатами планової виїзної перевірки, якими позивачу було збільшено суми з ПДВ. Суди позов задовольнили. ДПІ подала касаційну скаргу.

Суд під час вирішення справи взяв до уваги таке:

  • на підставі доказів, що містяться у справі (договори, ордери, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, акти здачі-приймання робіт, акти виконаних робіт тощо), суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій;
  • відповідно до ч.2 ст.71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову;
  • такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у п.110 рішення від 23.07.2002 р. у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначено, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління»;
  • податковим органом не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Ухвала ВАСУ від 06.12.2016 р. № К/800/20449/15: касаційну скаргу ДПІ відхилити.

Якщо міжнародним договором передбачено інші правила оподаткування нерезидента, ніж ті, що передбачено ПКУ, то пріоритетними є норми міжнародного договору

СУТЬ СПОРУ: ТОВ «Ф» (позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ, в якому просило визнати протиправним та скасувати ППР від 12.11.2015 р., прийняте за результатами документальної планової виїзної перевірки, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб. Позов було задоволено. ДПІ подала апеляційну скаргу.

Суд під час вирішення справи звернув увагу на таке:

  • чинним законодавством України та міжнародними актами регламентовано спеціальний порядок і ставки для оподаткування доходів податкових резидентів країн Фінляндії з джерелом їх походження з України. Особа, яка виплачує доходи нерезидентові у звітному (податковому) році, у разі подання нерезидентом довідки з інформацією за попередній звітний податковий період (рік), може застосувати правила Конвенції1.
  • щодо оподаткування позивачем коштів, виплачених фірмі «R» на підставі договорів позики: оскільки контрагент позивача є податковим резидентом Фінляндії, то оподаткування позивачем виплачених контрагенту відсотків за цими договорами за ставкою 10% відповідає вимогам ч.2 ст.11 Конвенції, норми якої мають пріоритетне значення  стосовно внутрішнього податкового законодавства України. Отже, висновки ДПІ щодо необхідності застосування загальної ставки податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 15% є безпідставними;
  • щодо оподаткування позивачем коштів, виплачених фірмі «R» на підставі договору про надання послуг з управління: дохід, отриманий резидентом Фінляндії, не підпадає під перелік доходів нерезидента, що оподатковуються на території України за ставкою 15%, закріплений у п.160.1 ст.160 ПКУ, який є виключним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 21.12.2016 р. № 810/1281/16: апеляційну скаргу ДПІ задовольнити частково.


1Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Фінляндія про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно, яку ратифіковано Законом України від 06.10.95 р. № 370/95-ВР (прим. ред.).

Нерезидент необов’язково повинен бути власником об'єкта інтелектуальної власності, щодо якого сплачується роялті

СУТЬ СПОРУ: ТОВ «Н» (позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ, в якому просило визнати протиправними та скасувати ППР від 03.02.2015 р., прийняті за результатами документальної планової перевірки, якими позивачу було збільшено суми з грошового зобов'язання за платежем, яким є податок на прибуток іноземних юридичних осіб. Суд позов задовольнив частково. Скасовано ППР у частині застосування суми штрафних санкцій. ДПІ подала апеляційну скаргу.

Суд під час вирішення справи взяв до уваги таке:

  • податок з доходів нерезидентів за ставкою 15%, передбачений п.160.2 ст.160 ПКУ, не сплачується, якщо такий нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) такої плати за послуги, за винятком випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати таку винагороду іншим особам;
  • аналіз правових приписів дає підстави зробити висновок, що податкове законодавство України не вимагає того, щоб нерезидент був власником об'єкта інтелектуальної власності, щодо якого виникають роялті;
  • між ТОВ «Н» (Україна, ліцензіат) та Компанією «B» (Кіпр, ліцензіар) було укладено субліцензійну угоду від 01.01.2010 р. Компанія «B» за цією субліцензійною угодою є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу, у вигляді роялті із джерелом походження з України.

Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2016 р. № 826/12933/15: апеляційна інстанція повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, що в цьому випадку потрібно керуватися саме положеннями міжнародного договору.

Поняття «фактичний отримувач доходу» не має тлумачитися у вузькому сенсі

СУТЬ СПОРУ: ПП «С» (позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ, в якому просило скасувати ППР від 21.01.2015 р., прийняте за результатами планової виїзної перевірки позивача, яким ПП «С» було збільшено суми з ПДВ. Суд позов задовольнив. ДПІ подала апеляційну скаргу.

Суд під час вирішення справи керувався таким:

  • системний аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що платник податку має право застосувати нульову ставку до податку при виплаті доходів нерезиденту за наявності таких умов: якщо це передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності (1); якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (2); якщо такий нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (3).
  • поняття «фактичний отримувач доходу» не має тлумачитися у вузькому, технічному сенсі. Його значення слід визначати виходячи з мети та завдань міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, таких як уникнення сплати податків, і з урахуванням таких основних принципів, як-то запобігання зловживанням положеннями договору.
  • власником ПП «С» з 17.05.2012 р. є юридична особа – нерезидент «R» (Кіпр). Відтак нерезидент «R», набувши право власності у 2012 р. на корпоративні права позивача, згідно з умовами статуту набув право на розпорядження прибутком минулих років та виплату дивідендів за зазначені роки.

Ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016 р. № 806/1213/15: апеляційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.